«Психологічний супровід дітей в ДНЗ. Кризові періоди у дошкільників»

        Відвідування дошкільного навчального закладу – це не тільки нові умови життєдіяльності, режиму і харчування, – але й нові контакти, оточення, нові взаємини, обов’язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожної дитини особливих форм пристосування. Прийшовши до ДНЗ, дитина опиняється в нових соціальних умовах, у новому середовищі, відбувається зміна способу життя, тому у неї може виникнути відчуття нестабільності.

         Кожна дитина потребує особливого ставлення до себе з боку дорослих. Таким чином, виникає необхідність у працівниках психологічної служби, які на сьогодні є невід’ємною, важливою складовою освітньо-виховного процесу у ДНЗ. Свою діяльність психологи, педагоги здійснюють шляхом забезпечення супроводу діяльності дошкільного навчального закладу, основною метою якого є підтримка умов для повноцінного розвитку дитини відповідно до вікових норм та її індивідуальних особливостей.

           Психолого-педагогічний супровід дитини — це система професійної діяльності, спрямованої на створення максимально сприятливих умов для успішного навчання, виховання і розвитку кожної дитини, розкриття і реалізації її особистісного потенціалу.

Основою успішного психологічного супроводу дитини є співпраця всіх учасників освітнього процесу: вихователів, помічників вихователів, практичного психолога, батьків.

       Розвиток маленької людини відбувається зазвичай нерівномірно. На одних етапах зміни у дитячій психіці накопичуються повільно й поступово (стабільні періоди), на інших – вони відбуваються бурхливо й швидко (критичні періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів.

        Вікова криза – цілісні зміни особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, які відокремлюють один віковій період від іншого. Вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого, криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза.

           Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у основних рисах цілком. Для критичних періодів характерні процеси переходу до якісно іншого типу взаємостосунків дітей з дорослими, враховуючи їх нові, доросліші можливості. Зміни в період криз охоплюють три основні компонента: «соціальну ситуацію розвитку», провідний тип діяльності, структуру свідомості дитини.

 Виокремлюють наступні особливості вікових криз:

      1) межі криз невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку та завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише у середині цього етапу;

       2) апогей кризи виявляється у зміні поведінки дитини, її «важковиховуваності», дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко падає успішність у школі і знижується працездатність, зростає число конфліктів з оточуючими. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями. Негативні поведінкові прояви дитини загострюються у випадку ігнорування дорослими її нових потреб в сфері спілкування та діяльності та, навпаки, пом’якшуються при гнучкому спілкуванні. Тому конфліктність та важковиховуваність під час криз сприймалися як сигнал необхідності змін у спілкуванні з дитиною;

        3)  водночас у критичні періоди спостерігаються і конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень.

         Криза трьох років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого “Я”. Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

Криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість трирічної дитини». Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років: негативізм, вередливість, гонорливість, своєвілля, знецінювання, протест-бунт, деспотизм.

         Криза семи років – це криза саморегуляції. Криза 7 років – це період народження соціального “Я” дитини.

Основні симптоми:

• 1)втрата безпосередності поведінки;
• 2) манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві);
• 3) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається це приховати).

Перехідний період 6-7 років пов’язаний з появою нового системного новоутворення – внутрішньої позиції, яка виявляє новий рівень її самосвідомості. Ця внутрішня позиція входить у протиріччя із соціальною ситуацією розвитку дитини: в очах дорослих вона ще мала, несамостійна, а у власних – вже доросла.

         Отже, визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Важливе значення має розуміння зв’язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.