Покарання дитини: «за» і «проти»

     В житті кожних батьків настає час, коли дитина перестає слухатися. Якщо ще зовсім недавно малюк не відпускав маминої руки, то сьогодні він тікає, лізе в шафи, намагається схопити гарячу сковорідку і робить все це, як ніби «зло». Тобто, свідомо робить щось заборонене. В такі моменти батьки йдуть на застосування покарань.

     Але виникає питання — як правильно це зробити, щоб не нашкодити психіці маленької людини і не зіпсувати з нею відносин?

     Cпочатку з’ясуйте для себе — чого домагаєтесь покаранням. Здається, питання просте — не допустити повторення небажаної поведінки. Але дуже часто те, що ми вважаємо покаранням, насправді — помста.

     Якщо ви думаєте: «Хай інші діти бачать, що проступок братика/сестрички не залишився без покарання». Або ж: «Він так сильно вдарив хлопчика, нехай сам відчує, що це таке» або «Кричав, що ненавидить мене? Добре, зараз він отримає «погану маму». Усе це — не про покарання.

     Бажання помсти виникає значно частіше, ніж ми можемо собі зізнатися. Діти іноді доводять до сказу. У цей момент хочеться задовольнити обурення і завдати шкоди винуватцю нашого дискомфорту. У самій думці нічого жахливого немає. Але чи варто діяти?

     Якщо батьків у момент розчулення чи радості спитати, чи хотіли б вони час від часу мститися дитині, навряд чи хтось відповість ствердно. А до виховання це взагалі немає ніякого відношення. Тож дорослий має управляти гнівом і нічого не вирішувати під його впливом.

      Покарання з виховною метою — це коли ви думаєте про вплив на саму дитину, а не про себе чи інших учасників ситуації.

 За що карати дитину не можна?

• Пізнавальна активність. Маленькі діти надзвичайно активні і дуже допитливі. Вони прагнуть скрізь залізти, все спробувати на зубок, помацати рукою. І якщо в процесі цього пізнання навколишнього світу дитина ненароком зіпсує яку-небудь річ чи іграшку, не варто її лаяти – тим самим ви надовго відіб’є в неї бажання пізнавати навколишній світ.
• Вікові фізіологічні особливості дитини. Не варто карати дитину за те, що вона буває неуважною, плаксивою, не може сконцентрувати увагу на чомусь, не може заснути, або відмовляється їсти – як правило, в подібних випадках діти потребують допомоги, але ніяк не осудження, а вже тим більше не покарання.
• Проступки, пов’язані з відсутністю досвіду. Не варто також карати дитину і в тому випадку, якщо вона скоїла будь – який проступок не зі злого наміру або шкодливості, а через те, що вона не знає, як поступити в тій чи іншій ситуації. В даному випадку набагато розумніше пояснити дитині, чому так чинити не треба, покажіть, як потрібно поводитися. Швидше за все, дитина більше не повторить своїх помилок у майбутньому. А ось покарання може щиро образити дитину, якій зовсім невтямки, за що ж мама чи тато зляться на неї.
• Дитячі ревнощі. Дитячі ревнощі, на превеликий жаль, є дуже поширеним явищем. Найчастіше діти ревнують маму або тата до молодшого братика чи сестрички. Найчастіше подібні ревнощі можуть довести до сказу навіть самих терплячих батьків. Однак у даній ситуації покарання – найгірше, що можуть зробити батьки. Покаранням вам не вдасться добитися нічого, крім ще більшого ускладнення ситуації. Малюк покарання і вашу злість сприйме як зайвий доказ того факту, що тепер ви його любите набагато менше, ніж раніше.
• Незграбність або необережність дитини. Також дитячі психологи вкрай не рекомендують батькам карати дитину за необережність або помилку – пролите на кофту какао, розбиту тарілку або порвані босоніжки. Адже дитина зовсім не збиралась  робити цього – все вийшло абсолютно випадково. Погодьтеся, що навіть доросла людина нерідко здійснює подібні помилки. Ви ж не караєте себе за необережність?

         Проте виховання зовсім без покарань теж шкідливе. Дитині, яка не знаходить вибудуваних дорослими кордонів, тривожно. Уявіть, що йдете хащами з крутими ярами та болотами. Кого б ви хотіли бачити поруч — розгубленого подорожнього, який чекає від вас порад, чи досвідченого провідника з картою та знанням місцевості?

Так само дитині страшно на дорослій території, якщо її не знайомлять з обмеженнями, не вчать наслідкам дій, дозволяють усі забаганки.

 Як встановити вдома правила та покарання

• Заборони та покарання мають бути погоджені між усіма вихователями дитини. Якщо мама щось дозволяє, а тато за це карає, дитина не засвоїть правила належної поведінки. Ситуація найчастіше ускладнюється, коли у вихованні дитини беруть участь старші діти, бабусі та дідусі, няні. Тим більше важливо для батьків наполягати саме на своєму баченні виховання та покарання.
• Міра покарання має бути відповідною вчинку дитини (це означає, що покарання за розкиданий одяг не може бути таким самим, як у випадку навмисної образи людини).
• Якщо ви підвищуєте тон або робите суворе зауваження, це працює тільки тоді, коли у всіх інших випадках ви залишаєтеся врівноваженими та спокійними. Якщо ж емоції та крик – ваша постійна манера спілкування з дитиною, то вплинути таким чином на поведінку малюка не вдасться. Дитина може просто не звернути увагу на звичну дію.
• Не поспішайте з покаранням дитини, спокійно проаналізуйте ситуацію. А якщо дитина повторювала якусь дію за вами чи кимось із родини? Наприклад, зіпсувала меблі, коли хотіла навести порядок. Спочатку розберіться у ситуації, встановіть чіткі правила, бо покарання може раз і назавжди позбавити дитину ініціативи.
• Визначте правила поведінки разом з дитиною до виникнення конфліктної ситуації. Малюк не завжди може одразу зорієнтуватися та зрозуміти, що від нього хочуть дорослі.
• Заохочення працюють краще, ніж покарання. Частіше хваліть дитину за гарну поведінку, тоді вона закріпиться («Мені так приємно, коли ти самостійно прибираєш свої іграшки», «Ти добрий, бо пожалів дівчинку, коли їй було боляче»).
• Покарання обов’язково має відповідати віку малюка.
• Дитина може зробити поганий вчинок, але від цього вона не стає поганою! Краще критикувати саме поведінку, вчинок, але не казати малюкові, що він поганий. Так дитина зможе швидше навчитися розрізняти особистість та її поведінку, проаналізувати себе і зробити висновок. А коли ми говоримо про дитину «неслухняна» чи, наприклад, «брехлива», одразу формуємо в неї певне уявлення про себе і викликаємо спробу відповідати очікуванням.
• Покарання має бути своєчасним. Якщо відкласти його, малюк може не зрозуміти і не сприйняти причину та наслідки. Не карайте дитину за незначні промахи, але й не залишайте без уваги серйозні вчинки.